У 1991 році Україна стала незалежною державою. Але окрім довгоочікуваного статусу нічого не отримала. Тоді не було власної фіскальної системи, бюджету та грошової одиниці, а все це — фундамент кожної незалежної країни.

Початок незалежності був дуже важким — втрата великої кількості робочих місць, адже багато заводів зупинилися. При розриві всіх зовнішніх економічних зв'язків була відсутня фіскальна система в країні.

«До цього всі підприємства жили в режимі радянської інтеграції, коли труби, вироблені в тодішньому Дніпропетровську, прямували у Вороніж, наприклад. У ті роки все було взаємопов'язаним і розкиданим на теренах колишнього Союзу», — згадує економічний експерт Михайло Крапивко.

Великі підприємства, в основному металургія, працювали фактично в режимі бартеру. Тобто грошей вони майже не бачили, тому в основному були товарообмінні операції.

«Колишні радянські кооперативи почали перетворюватися у фірми та займатися тим же товарообміном: вони скручували схеми “кому, що треба”, “у кого, що взяти”», — говорить Михайло Крапивко.

У ті часи не було торговельних центрів — люди ходили на ринок і купували там джинси, плащі, куртки, сукні. Тих, хто їздив до Туреччини і привозив звідти шкіряні речі, вважали крутими та класними, бо вони — підприємці.

Так, уже в незалежній Україні, з’являлися перші ФОПи. Їх називали "човниками". Ці люди їздили до Польщі чи Туреччини і там продавали праски або інші речі. На зароблені гроші купували щось дефіцитне і з цим товаром поверталися до України — продавати.

Зазначимо, що гривні на той час ще не було. Україна не мала своєї валюти. На цей перехідний період ввели купоно-карбованці — "полотна" на папері формату А4.

«За один такий карбованець можна було купити 2 булки хліба. Але ця валюта була одноразовою. Коли ми приходили до якогось магазину, ми віддавали ці гроші. А касир на касі просто відрізав ножицями та дироколив. І це означало, що він використаний, і повторно його не можна використати. Також особливість цих карбованців була в тому, що їх видавав навіть не Національний банк. Їх видавало підприємство, на якому працювала людина. Воно ставило на цих грошах свою печатку», — говорить декан фінансового факультету Дніпровського університету митної справи та фінансів Наталя Архірейськ.

Таким чином країна намагалася регулювати ринок грошей, щоб уникнути вимивання товарних цінностей з України, оскільки друкарський верстат знаходився не на території держави.

«І тільки відсутність на той момент кольорових ксероксів не дала змоги друкувати гроші вдома. Адже ступінь захисту не дозволяв достатньо довго використовувати купоно-карбованці у вигляді основної платіжної системи. Тому вже тоді розроблялася більш захищена національна валюта у вигляді гривні», — говорить президент Асоціації “Дніпровський банківський союз” Володимир Косюга.

Але через інфляцію, яка досягла 2000–3000% річних, Національний банк вирішив не вводити валюту гривню.

«Ми починаємо користуватися купонами. Вони були різного номіналу: 50, 25, 3, 1... Але після того, як у 1993 році інфляція досягла мега високих показників, необхідні були купюри не 25 і 10, а по 500 000 і 1 000 000. Тоді гроші знецінювалися швидше, ніж їх встигали витрачати. Через це купюри номіналом у 25, 50 нічого не значили. Адже вони були дешевші, ніж папір, на якому їх друкували», — говорить Наталя Архірейськ.

До 1996 року економіка більш-менш адаптувалася і почала приборкувати інфляцію. А вже у вересні 1996-го відбувається реформа, яка за 2 тижні замінює купони на гривні. На той час 1 гривня коштувала 100 тисяч купонів. Зазначимо, що вартість долара тоді складала 1,2 грн.

Крім того, в Україні до 1996 року відійшов бартер із товарно-грошових відносин і повернулися гроші. Економіка почала потроху зміцнюватися і розширюватися. Скоротилася частка торгівлі та збільшилася частка виробництва, зокрема сільськогосподарського. Та й виробництво товарів народного споживання почалося своє, розширилося машинобудування й ожила частково металургія.

У 1998–1999 роках уперше виникла спрощена система оподаткування. Точніше, виникли ФОПи, яким не потрібно було звітувати, тому що вони платили фіксований податок. Це дало досить великий поштовх економіці. Але у 1999-му цю спрощену систему було переглянуто — Кабінет Міністрів модернізував її та ввів юросіб (спрощенців).

«В принципі, економіка майже в такому структурному вигляді збереглася й досі. Але не в податковому вигляді, тому що тоді юрособи мали ставку 10%, але не платили податок на землю, не платили єдиний соціальний внесок (тоді називався пенсійний), фонд зайнятості, фонд страхування від нещасних випадків і фонд страхування від втрати працездатності», — говорить Михайло Крапивко.

Така система протрималася до 2005 року. З 2000-го до кінця 2004-го в Україні було понад 2,5 млн ФОПів, а також близько мільйона юросіб-спрощенців. За цей період відбулося масштабне зростання доходів населення й Україна майже розплатилася зі всіма зовнішніми боргами.

«Був бум будівництва, придбання житла, автомобілів, побутової техніки. Банки тоді роздавали споживчі кредити мало не в кожному магазині. І їх реально можна було взяти, й це було не дорого», — згадує економічний експерт Михайло Крапивко.

Це був розквіт. Країна увійшла в режим перегріву економіки, коли зростання ВВП перевищило 10–12%.

«Україна за масштабами ВВП входила в 5 найбільш розвинених економік того часу. Такий потужний потенціал було реалізовано не для поліпшення якості життя населення, а утворилися групи впливу, почали з'являтися перші олігархи. Було поділено ресурсні бази, а найцікавіше, що було в Україні, — це залізна руда, хімічне виробництво, енергетика, транзит газу, за великим рахунком, земля», — говорить президент Асоціації “Дніпровський банківський союз” Володимир Косюга.

Та у 2005 році було прийнято новий пенсійний закон: Кабінет Міністрів вирішив, що спрощенці повинні додатково платити ЄСВ (Пенсійний фонд і Фонд зайнятості). Це був великий удар, тому що тоді Пенсійний фонд складав 36,7% від зарплати; 3,6% — інші соціальні внески. А для металургів, наприклад, пенсійний внесок був 42%.

І ось таким додатковим навантаженням в один день “вдарили” по всіх спрощенцях.

«Було різке скорочення спрощенців, і на цьому велике благополуччя українців закінчилося. Чому? За рахунок чого платити підприємці додаткові податки? Тільки за рахунок оплати праці. Різке зростання оплати праці скоротилося», — говорить Михайло Крапивко.

У 2010 році змінилася система оподаткування, зокрема для юросіб і для великих компаній. Потім виникла система електронного адміністрування, податок на додану вартість, виникли додаткові акцизи на продаж. Але, тим не менш, з 2005-го до 2012–2013 років економіка розвивалася досить стабільно. Розбудовувалися такі галузі, як машинобудування, розвивався малий і середній бізнес. У ті роки було побудовано багато невеликих виробництв.

2013 рік — початок війни на сході України. Ця подія сильно позначилася на економіці в частині вартості енергетики та енергоємних галузей, зокрема хімії.

«Усе це стало неконкурентним, сильно дорогим. Обсяги виробництва різко впали. Що стосується складного машинобудування (той же космос), ми були сильно зав'язані на Росію, тому що вони мали власні стартові майданчики свого космодрому, всі наші ракети стартували з керованих Росією стартових майданчиків. Тому від своїх стартів ми відійшли та в космосі ми перебудувалися на вузлову роботу, тобто ми до чужих ракетоносіїв робимо окремі ступені, окремі вузли. За рахунок цього, як би, й вижили. Але обсяги діяльності, знову ж таки, різко скоротилися», — говорить економічний експерт Михайло Крапивко.

У 2014 році похитнулася світова економіка. Тоді політики говорили, що українська економічна сиситема не витримає долар по 14 грн. Але протягом місяця він став 35 грн. І саме тоді економіка країни зупинилася. Почали обвалюватися українські банки. Але цю кризу вирівняли коштом населення.

«Коли відбувається девальвація, завжди страждають люди, які живуть від зарплати до зарплати. І якщо ми говоримо про те, що зарплата у 2006–2007 роках була 300–400 доларів, то потім стала 80», — говорить Володимир Косюга.

Як зазначив економічний експерт Михайло Крапивко, в Україні й досі триває стагнація в металургії, хімії, машинобудуванні. Проте якщо подивитися на розвиток сегменту середнього та малого бізнесу — в країні багато чого народилося і дуже багато чого виробляють, зокрема на експорт.

«Наприклад, легка промисловість. Адже на наших фабриках відшивають практично всі світові бренди. Дуже багато того, що купуєте як італійське, французьке і т. д., насправді шиється у нас. І це українське виробництво. І капітал український. Україна — в лідерах по спортивних вітрильних яхтах. У нас виробляють свої легкі літаки, вертольоти; суднобудування, авіація, попри те, що у нас хороші проєкти великих літаків, які ми ніяк не можемо поставити на масове виробництво. У нас шикарне виробництво авіадвигунів. Так, обсяги виробництва впали, серйозного ривка немає. Але металургія первинна, чорнова, вона тримається. Ми також продовжуємо випускати великий прокат. Аграрії у нас є великим постачальником як зернових, так і технічних культур. А з меду ми мало не 3-тє місце у світі посідаємо», — говорить Михайло Крапивко.

Додамо, що саме на Дніпропетровщині за всі роки незалежності було побудовано "з нуля" перший та єдиний великий завод, що спеціалізується на виробництві труб і коліс для залізничного транспорту. Цьогоріч до Дня космонавтики презентували супутник виробництва дніпровського конструкторського бюро — його планують запустити до кінця року. Цей політ стане проривом для української космонавтики. Окрім того, за роки незалежності саме у Дніпропетровській області з’явилися компанії, що виробляють трамвайні вагони, які експлуатуються у 22 містах України; автомобільні акумулятори, гальмівні системи; IT-компанія, що створює комп’ютерні ігри; компанія, яка об'єднує найширший в Україні спектр кріпильних виробів. Також є підприємства з продажу інших моторних транспортних засобів, техобслуговування і ремонту автомобілів, оптової торгівлі порцеляною, скляним посудом і засобами для чищення.