Багато трагедій у Дніпрі та області були першими за історію незалежної України. Наприклад, убивство поліцейських при виконанні у 2016 році або аварія на залізничному переїзді у 2010-му, коли локомотив зніс маршрутку з 50 пасажирами — це була одна з найбільших катастроф у світі за всю історію подібних трагедій.

Ми вирішили пригадати найзначніші трагедії, що сталися у Дніпрі та області за роки незалежності України, як вони вплинули на людей і який урок можна винести з усіх цих випадків.

Цю подію мало хто пам'ятає. Особливо з огляду на той факт, що в інтернеті вдалося відшукати єдину статтю, де в одному абзаці згадується ця подія, написав у своєму блозі Артем Костюк.

О 2:40 ночі 14 лютого 1996 року в спальні кутової квартири на четвертому поверсі в панельній п'ятиповерхівці № 135-Б на колишньому проспекті Кірова прогримів вибух.

У газеті "Наше Місто" від 15 лютого 1996 року, сканування якої виклав Костюк, пишеться, що причиною став витік газу в квартирі № 75.

«Тут проживав самотній пенсіонер 1929 року народження. Його труп було першим виявлено на місці трагедії. Ймовірно, в найближчій квартирі, № 71, будівельними конструкціями завалені сестри — 14-річна Лариса та 5-річна Віка К. Ще двох мешканців із травмами різної тяжкості направлено до лікарні № 16 », — написано в газеті.

У газеті "Днепр вечерний" від 16 лютого повідомляється, що, ймовірно, загиблий повернув вимикач, і стався вибух.

Вибухова хвиля пошкодила 6 квартир, а в довколишніх будинках вибила шибки, зокрема в будівлі універмагу "Славутич", який розташований на протилежному боці проспекту.

6 червня 1997 року у Дніпропетровську сталася техногенна катастрофа — на житловому масиві "Тополя-1" трапився зсув, який потягнув зі собою під землю гаражі, школу, два дитячих садки і багатоповерховий будинок.

Відомо, що ця місцевість постійно страждає від підтоплень і несправної каналізаційної системи. А ґрунти на правому боці міста складаються в основному з "лесових порід" (дрібнодисперсні суглинки, — ред.), які мають просадні властивості.

Просідання виникає через перезволоження землі, а втрата несучої здатності часто призводить до повного або часткового руйнування будівель і споруд. Детальніше про це ми писали в нашому матеріалі.

Тому сильна злива, яка пройшла 5 червня, стала відправною точкою і поклала початок масштабним руйнуванням.

Уся вода з пошкоджених труб і затоплених підвалів зібралася під землею і перетворила ґрунт у рідину. Вона просто "витекла" вниз по схилу, розповів Артем Костюк.

Журналісти сайту 34.ua поспілкувалися з Ганною (ім'я змінено на прохання жінки), яка до й під час трагедії жила в будинку № 20. Дім не постраждав, але після події всіх людей звідти евакуювали і розселили по нових квартирах. Ганна нам розповіла, що біди можна було б уникнути, адже жителі масиву задовго до обвалу стали розуміти, що відбувається щось недобре.

«За кілька тижнів до події я й інші жителі району дещо побачили. Ми пішли трусити килимки в посадку неподалік будинку. Коли ми прийшли на місце, я раптом побачила станцію "Зустрічну"», — розповідає Ганна.

Варто зазначити, що до цього залізничні колії було видно виключно з висоти, а саме з вікон квартир будинку № 20, наприклад.

«Раніше із землі я не могла її бачити, дерева ж високі. А тут побачила, пішла вперед. Потім дивлюся під ноги — бачу тріщину. Земля розкололася, і я зрозуміла, що посадка опустилася, за моїми розрахунками, не менше ніж на півтора метра», — зазначила жінка.

Коли Ганна і її сусіди виявили розкол, вони стали хвилюватися. Але ніхто нічого не зробив.

«А потім, десь за два тижні до того, як стався зсув, ми їхали з чоловіком із дачі по шляхопроводу, який іде від Героїв Сталінграда на Тополю. Тут ми звернули увагу, що річка, яка тече внизу, — по ній ішла глиняна жовта вода. Тут ми зрозуміли, що це не просто так», — доповнила Ганна.

За словами жінки, люди захвилювалися і почали телефонувати до міськвиконкому.

«Нам відповіли: "Не розводьте паніку. За пропаганду ми на вас і в суд можемо подати"», — поділилася Ганна деталями.

О 4 годині ранку 6 липня 1997 року зсув почався біля залізничного вокзалу станції "Зустрічна". Там відразу пішли під землю кілька гаражів. Далі він рухався в бік дитячого садка і зруйнував його.

«Рано-вранці прокинувся мій син. Він закричав: "Мама швидше, йди до вікна, НС!". Я прокинулася, підбігла до вікна і не могла зрозуміти, що відбувається. Внизу бігала моя сусідка і кричала щось своїй доньці. Я дивувалася: що могло трапитися? Син це зрозумів і попросив подивитися мене на садочок. І я бачу, як навколо садочка № 356 пливуть великі дерева — тополі. І вони повільно йшли під землю. Це страшна картина», — поділилася очевидиця.

Жінка розповіла, що вона і її син схопили документи і надягли мокрий одяг, який не встиг висохнути після прання, після чого відразу вибігли на вулицю.

«Натовп із двору будинку № 22 повільно відходив на територію нашого будинку. Хто був у чому: хто в трусах, хто в халатах», — сказала Ганна.

До 7 ранку зсув дійшов до дев'ятиповерхівки. Будинок № 22 за адресою Тополь, 1, вул. Мукаша Салакунова, 22 пішов під землю за 40 хвилин.

«Звук був такий, ніби цегла вивалилася із самоскида. Будинок став іти під землю, а в повітря піднявся великий стовп білого пилу. І від будинку залишилися шматочок балкона і стіни. А все інше попливло вниз...» — згадала Ганна.

До 10 ранку почало руйнуватися перше крило школи № 99. 6 червня заняття вже закінчилися, тому учнів у навчальному закладі не було. До 18:00 від будівлі нічого не зосталося. Все, що вдалося врятувати, — архіви, які солдати винесли зі школи. Обидва дитячі садки залишилися без фундаменту і частково зруйнувалися.

Тоді на всьому житловому масиві відключили комунікації, а людей у радіусі 200 метрів від зсуву евакуювали.

Як згадує Артем Костюк, у той час він жив у сусідній 16-поверхівці і пам'ятає, як килими летіли навіть із верхніх поверхів.

«Евакуацію ускладнювало те, що у всіх будинках були відключені ліфти, і люди кидали вузли й килими просто з вікон», — написав він.

Також постраждав і будинок № 9. Хоча він і не стояв на шляху зсуву, перший під'їзд дому почав нахилятися. Незабаром будівлю визнали аварійною і виселили звідти усіх мешканців. Спустошена і напіврозвалена вона стоїть на Тополі-1 і досі, поступово руйнуючись під впливом часу.
Швидкість зсуву знижувалася — і о 19:00 він майже зупинився. Руїни продовжували рухатися схилом у селевому потоці, а щойно він зупинився і ґрунт підсох — почалася ліквідація наслідків. Того ж місяця пройшла масова реконструкція водопровідної системи району — всі труби з-під землі винесли на поверхню.

Поки систему водоводів реконструйовували, питну воду привозили на автоцистернах.

Загалом під землю пішли 4 будівлі: 2 дитячі садки, школа і 9-поверховий будинок.

Через кілька місяців після трагедії у найближчі до вирви будинки почали заселяти людей. Те, що залишилося від дитячих садків, планували знести, але в підсумку перебудували під будівлі іншого призначення. Котлован засипали будівельним сміттям і гранітом з метрополітену, що будувався, а також залишками старого Універсаму, який знесли на Тополі.

Катастрофа минула без жертв, проте нове житло довелося шукати як мінімум 3 600 людям. Зараз на місці, де 6 червня 1997 року відбувся зсув, знаходиться автостоянка.

13 жовтня 2007 року близько 10:30 у будинку № 17 на вулиці Мандриківській, що знаходиться на житловому масиві "Перемога-1" стався вибух газу. Він пролунав у третьому під'їзді житлового дому, який згодом було знищено повністю.

Пізніше виявиться, що вибух стався не через нещасний випадок, а за недбалості газової компанії. Тодішній Президент України Віктор Ющенко на руїнах публічно пообіцяє, що справу розслідують у найкоротші терміни, а винних обов'язково покарають. І народ повірив.

У день трагедії люди, що жили в будинку № 17 на вулиці Мандриківській, відчули стійкий запах газу. Всі занепокоїлися і стали телефонувати до газової служби. Диспетчери не поспішали відповідати на дзвінки, не піднімали слухавку, а якщо й вдавалося з’язатися, то радили мешканцям просто відчинити вікна квартир і провітрити приміщення.

Але поради не допомогли. О 10:30 у третьому під'їзді житлового будинку прогримів вибух. Униз стрімко полетіли всі перекриття і 40 квартир.
Під час трагедії постраждали 43 людини. З них 23 — загинули. Це були переважно діти й підлітки. А решта 20 — отримали поранення. Жертвами стали навіть ті, хто жив у будинку навпроти і прилеглих приватних секторах.

Пошукові роботи тривали 7 днів.

Тетяна і зараз мешкає у приватному будинку неподалік від багатоповерхівки № 127. Журналісти сайту 34.ua поспілкувалися з жінкою і попросили згадати події 13 жовтня 2007 року. Вона розповіла, що того дня її двір засипало дрібним склом, камінням і особистими речами людей.

«Це була субота. Я працювала того дня і саме вранці прямувала в офіс.
Удома у мене залишилася дитина. Донька зателефонувала й розповіла, що сталося. Тому щойно я дізналася про подію — відразу помчала на таксі додому. Приїхала раніше, ніж машина МНС», — пригадує Тетяна.

Жінка розповіла, що після вибуху близько 10 переляканих людей, що жили в багатоповерхівці, в піжамах прибігли до неї на подвір'я і попросили сховатися в будинку. А коли приїхала машина з рятувальниками, всю територію огородили.

Наступного дня прибули співробітники МНС України. Вони організували наметове містечко. За словами Тетяни, надзвичайники працювали в цілодобовому режимі, без перерви, своїми руками розбирали обвали. Для пошуків потерпілих долучали собак.

«Увесь той час я робила співробітникам МНС каву. Справа в тому, що мій будинок розташовувався на огородженій території», — сказала Тетяна.

Неможливо не зазначити, як вибух вплинув на людей, які дотично або безпосередньо зіткнулися з трагедією. Як і не уявити біль тих, хто 13 жовтня втратив своїх близьких.

«Поки камінчик за камінчиком розбирали завали, за огородженою територією стояли родичі загиблих. Богато з тих, хто того дня залишився вдома, — були діти. І поки шукали їхні тіла, батьки стояли і плакали, кричали. Був жахливий стан», — поділилася Тетяна.

З моменту першого повідомлення про підвищений тиск газу до вибуху минуло близько півтори години.

«Як і у будь-якої газопостачальної організації, у "Дніпрогазі" були свої внутрішні правила — план ліквідації й локалізації аварійних ситуацій. Відповідно до цих правил, співробітники служби повинні були перевірити загазованість приміщень, і в разі загазованості понад 1% вони зобов'язані були почати негайну евакуацію людей. Ці дії не були виконані», — розповів адвокат Дмитро Поповський у фільмі "Мандриківська трагедія".

Керівникам газової служби було пред'явлено звинувачення, яке передбачає відповідальність за службову недбалість, що спричинила тяжкі наслідки. Однак через невеликий проміжок часу підозрюваних відпустять з-під арешту під заставу у 8 мільйонів гривень. Це була одна з найбільш рекордних цифр на момент існування сучасної України, сказав адвокат Дмитро Поповський.

Пізніше керівників компанії і зовсім звільнять від кримінальної відповідальності. Адже перед цим Верховна Рада проголосувала за поправку про амністію в законі про відповідальність за службову недбалість. Справу про вибух — закриють.

Мешканців, які вижили, вдалося розселити тільки через 6 років. На Мандриківській, 51 у 2013 році побудували новий будинок, куди і заїхали постраждалі.

Зараз на місці зруйнованої будівлі звели храм ікони Божої Матері, де перша служба пройшла 7 січня 2009 року.

У ніч на 7 травня близько 0:45 у залі ігрових автоматів "Метро-Джекпот", який знаходився на проспекті Гагаріна, стався вибух. Коли вогонь спалахнув, усередині приміщення знаходилися близько 60 осіб. Вони дивилися футбольний поєдинок між "Челсі" і "Барселоною".

Раптом щось ляснуло. Пізніше з'ясується, що це загорівся ігровий автомат через коротке замикання, який на той момент стояв біля вхідних дверей. Охоронці спочатку намагалися самотужки загасити вогонь — але марно. Зрештою, викликали пожежну службу.

Колишній голова Міністерства з надзвичайних ситуацій Володимир Шандра та губернатор Дніпропетровської області Віктор Бондар зауважили, що саме згаяний час став причиною такої великої кількості жертв.

Згідно з правилами пожежної безпеки, у приміщенні повинен бути запасний вихід, через який відвідувачі змогли б евакуюватися. Однак того вечора броньовані двері чорного ходу були наглухо зачинені. Заручники палаючого закладу в паніці намагалися їх вибити. Адже іншого виходу не було — вхідні двері вже були охоплено вогнем.

Людям нікуди було бігти.

У результаті 9 людей задихнулися в диму, з них троє — працівники закладу. Один потерпілий помер у лікарні. Ще 10 осіб отримали опіки.

Урядова комісія зробила висновок, що причиною трагедії стало порушення правил безпеки — в приміщенні навіть не було пожежної сигналізації. А керівництво гральної мережі неодноразово попереджали про те, що заклад має відповідати техніці безпеки. Крім того, на 60 квадратних метрах власник примудрився встановити близько 60 автоматів і кілька телевізорів. Це і могло викликати перенавантаження в електромережі.

Однак пізніше в ході слідства встановили факт підпалу приміщення невідомими особами. З цього приводу порушили окрему кримінальну справу.

Після трагедії колишній губернатор Дніпропетровської області Віктор Бондар дав розпорядження закрити всі зали ігрових автоматів, клуби й казино в місті. Колишній Генпрокурор Олександр Медведько зажадав провести перевірку всього грального бізнесу, а експрезидент Віктор Ющенко попросив звернути особливу увагу на заклади, де порушуються правила безпеки, і в терміновому порядку зачинити їх. Колишня прем'єр-міністерка Юлія Тимошенко особисто приїхала до міста, щоб розібратися в тому, що трапилося.

Відповідальність пожежу поліція поклала на власника закладу — директора ТОВ "Порив". Але у вересні 2010 року Апеляційним судом Дніпропетровської області винуватця звільнили з-під варти, а справу повернули на додаткове розслідування до слідчого управління ГУ МВС України у Дніпропетровській області.

Судді вирішили, що довести провину власника можливо тільки в разі встановлення вини інших осіб, які вчинили умисний підпал.

22 вересня 2009 року близько 16:00 згорів ринок "Слов'янський". Пожежа розпочалася в кіоску шаурми з боку вулиці Курчатова. Там споруди були з’єднані одним дахом зі "Слов'янкою". Далі вітер розніс вогонь територією ринку, під загрозою були і ближні АЗС. Але рятувальникам у складі 310 осіб тоді вдалося приборкати полум'я та запобігти непоправному.

Під час пожежі 9 осіб потрапили до лікарні з опіками та отруєнням продуктами горіння, близько 1000 людей залишилися без роботи, грошей і по вуха в боргах.

Серед причин виникнення займання розглядали версію підпалу заради помсти і коротке замикання. Однак насправді пожежа сталася внаслідок необережного поводження з вогнем.

«Дівчина, що працює в чебуречній, вийшла покурити, залишивши без нагляду на розпеченій електричній плиті ємність з рослинною олією. Кіоск, у якому вона працювала, мав усі дозвільні документи і діяв легально», — сказала тоді генеральна директорка ТОВ "Слов'янський базар" Олена Здоровець.

До пожежі "Слов'янський ринок" був традиційним — криті торгові ряди, кіоски з шаурмою і вуличний туалет. Але після трагедії його перетворили на двоповерховий торговий комплекс із магазинами, ескалаторами і кафетеріями.

Це найбільша катастрофа за роки незалежності України і одна з наймасштабніших у світі за всю історію подібних трагедій.

Уранці 12 жовтня 2010 року 52 пасажири сіли в автобус "Еталон", не підозрюючи, що для більшості з них це виявиться остання поїздка. У салоні було багато пільговиків: пенсіонери, студенти, а також три неповнолітні дитини.

Автобус їхав за маршрутом "Міська поліклініка — село Городище". О 9:25 "Еталон" перетинав 116-й кілометр перегону Нікополь-Марганець лінії Кривий Ріг-Запоріжжя. Водій транспортного засобу із незрозумілих причин проігнорував заборонний сигнал світлофора і виїхав на залізничний переїзд. В одну мить автобус зніс локомотив, який рухався зі швидкістю 82 км/год, і протягнув "Еталон" уздовж рейок близько 300 метрів до повної зупинки.

Шофер Микола Гречко і 45 пасажирів загинули відразу на місці.
Ті, хто вижив у ДТП, розповідали, що водій зупинився біля переїзду, вийшов на вулицю, опісля — повернувся за кермо і, не помічаючи червоного миготливого світла, почав виїжджати на рейки. Люди побачили локомотив, що мчить назустріч, і в паніці стали кричати шоферові, щоб той зупинився. Але Микола Гречко нібито ніяк не відреагував.

Залізничники також розповіли, що автобус почав виїжджати на переїзд у той момент, коли до локомотива залишалося 15–20 метрів. Так чи інакше, не помітити небезпеку, що наближається, було неможливо.

За фактом ДТП на залізничному переїзді прокуратура Дніпропетровської області порушила кримінальну справу. Винуватцем трагедії зробили власника маршрутки. Він отримав п'ять років в'язниці.

27 квітня 2012 року у Дніпропетровську сталася серія терористичних актів із вибухами і хлопками. Вони відбулися один за одним з інтервалом у кілька десятків хвилин. Хвиля тривала декілька годин. За цей час у центрі міста, за офіційною версією, пролунали 4 вибухи. Але в засобах масової інформації повідомлялося про більшу кількість — близько 10.

Перший стався об 11:40 на зупинці трамвая № 1 "Оперний театр", яка розташовується на колишньому проспекті Карла Маркса (нині проспет Дмитра Яворницького, — ред.). Бомбу було закладено у сміттєвий бак, а вибухнула вона в момент, коли до зупинки під'їхав трамвай.

Другий пролунав о 12:30 біля колишнього кінотеатру "Родіна" (зараз це ресторан "Старгород", — ред.) На "Алеї закоханий" по вулиці Столярова.

Третій вибух прогримів біля входу в парк Глоби о 12:45.

Четвертий вибуховий пристрій спрацював о 13:00 знову на трамвайній зупинці біля Оперного театру.

А ось п'яту вибухівку вдалося знешкодити. Щоправда, чи був пакет бомбою — невідомо.

У теракті постраждали 27 осіб, 25 з них було госпіталізовано. Одному з потерпілих довелося ампутувати руку. Найімовірніше, бомби не містили вражаючих елементів, а отримані травми було нанесено уламками сміттєвих урн та інших предметів.

Після того, що сталося, у Дніпропетровську й області з 27 квітня до 2 травня заборонили проведення масових заходів.

Коли теракт стали розслідувати, з'явилося багато версій, кому його було вигідно влаштовувати. Дехто навіть вважав, що причетні ісламські радикали. Однак ця версія не підтвердилася. Також вибухи пов'язували з помстою за вбивство бізнесмена Геннадія Аксельрода. Тож з'явилося близько десятка припущень: хто, навіщо і чому влаштував погром.

Наприкінці травня 2012-го СБУ затримала чотирьох підозрюваних — жителів Дніпропетровська. Одним із них виявився викладач на кафедрі політології ДНУ. Однак студенти й колеги не вірили в причетність чоловіка й інших підозрюваних до злочину. Містяни й інтернет-користувачі схилялися до того, що правоохоронні органи затримали не тих. У зв'язку з недоведеністю всі звинувачення з двох затриманих зняли.

25 вересня 2016 року в Україні було оголошено траурним днем. Тоді при виконанні службових обов'язків загинули перші співробітники патрульної поліції України.

Того дня поліцейські — лейтенанти Артем Кутушев і Ольга Макаренко — затримали автомобіль, що проїхав на заборонний сигнал світлофора. Водій Олександр Пугачов, якого затримали співробітники поліції, зажадав, щоб його відпустили, оскільки порушення не було доведено. В той момент правоохоронці й не знали, що затримали розшукуваного понад рік колишнього бійця роти спецпризначення "Торнадо" за вчинення тяжких злочинів.

Щоб опитати свідків, Макаренко пішла спілкуватися з іншим водієм. У цей момент Пугачов скористався ситуацією і зажадав від Кутушева "лягти на підлогу". Варто зазначити, що у копів не було при собі бронежилетів і типової схеми ескалації застосування сили.

Раптово почалася стрілянина. Пугачов зробив кілька пострілів у копів і вбив Кутушева, а також важко поранив Макаренко. Перед смертю лейтенант Кутушев устиг вистрілити і влучив Пугачову в живіт.

Поранений зловмисник спробував утекти з місця злочину, але був затриманий того ж дня, коли приїхав до лікарні імені Мечникова.

Слідство у справі про вбивство патрульних завершили в січні 2017 року. В результаті Пугачова засудили до пожиттєвого ув'язнення.