Як змінювалась транспортна система міста за роки незалежності?

На зміну радянським машинам — нові тролейбуси власного виробництва. А ще німецькі трамваї і великі автобуси замість Sprinter’ів. Так у Дніпрі впродовж 30 останніх років змінювався громадський транспорт.
Увсе трималося на вірі, терпінні та ентузіазмі працівників
Якщо вірити хроніці, то у 90-х машин у тоді ще Дніпропетровську було не надто багато. Але зараз шум двигунів у середмісті та на околицях чутно постійно. І не лише удень, а й уночі. Як говориться у відомому вислові, машина вже не предмет розкоші, а засіб для пересування. А ті, хто не мав можливості придбати власне авто, — обирали громадський транспорт.

Світлані Мацко 72 роки. Вона понад пів життя працювала водійкою тролейбуса. Жінка прийшла на роботу в депо у далекому 1969 році. Тоді їй навіть не було й 19. Відтоді вона професію не змінювала й досі працює.

Світлана Мацко, водійка тролейбуса з 1969 року

Фото: Наріна Волнянська
Жінка працювала на всіх маршрутах міста та депо. Й додає, що за стільки років багато чого змінилося. Але найтяжчими були 90-ті роки. Й називає той час "чорним".

«Не було грошей, зарплат, матеріалів для ремонту транспорту. Важкі часи були... З 1992-го по 1994-ті роки у місті був безкоштовний проїзд. Підприємства платили якийсь відсоток (наче податок) у міськвиконком. І за цей рахунок намагалися утримувати всі автотранспортні підприємства, тролейбусні, трамвайні і всіх пасажирів возили безкоштовно. Й досі пам'ятаю, як приїжджаєш на кожну зупинку, а людей там — тьма, й усі хочуть потрапити у салон», — говорить Світлана.

Було й таке, що не платили зарплатню по 3 місяці, не ремонтували транспорт, бо спочатку не було запчастин, а потім — і людей.

«Тоді все трималося на вірі, терпінні та ентузіазмі працівників. Але були й ті, хто ставав "човниками" і їздив до Туреччини, Угорщини з прасками, а поверталися з одягом», — говорить Світлана.
коли знову проїзд став платним, то за кілька років удалося вибратися з тої "ями"
А коли знову проїзд став платним — за кілька років удалося вибратися з тої "ями". Почали видавати зарплатню, ремонтувати та оновлювати рухомий склад. Зараз у депо № 2 зібрано тролейбуси всіх епох — від 90-х до машин 2020-го року випуску. Усі на ходу. Нові машини возять пасажирів за маршрутами, які відкрили у Дніпрі нещодавно.

«Ми обслуговуємо два нові тролейбусні маршрути. Один маршрут № 21 від площі Соборної — житловий масив "Сокіл". І другий маршрут — це площа Соборна, знову ж таки, — житловий масив "Придніпровськ"», — говорить головний інженер тролейбусного депо № 2 Олександр Дворніченко.
Новий тролейбус у депо № 2 у Дніпрі
Фото: Наріна Волнянська
двері трамвая зав’язували мотузкою, тому що нічим було ремонтувати
Інший вид електротранспорту — трамвай. Ніна Кобяк водить його з 1980 року. Жінка їздила на всіх маршрутах міста і рулювала усіма типами трамваїв. Ніна родом з Вінницької області. Одразу після закінчення школи пішла навчатися на водія трамвая.

«У квітні 1980 року закінчила училище, й мене відправили за направленням до Дніпра. Й уже влітку, 27 липня, я сіла за кермо трамвая й більше не змінювала професію — вже 41 рік», — говорить вона.

За стільки років, каже жінка, було багато чого. Але також зазначає, що особливо важкими були 90-ті та 2000-ні роки.
Ніна Кобяк (у центрі), водійка трамваю із 1980 року
Фото: Наріна Волнянська
«У 90-х роках було дуже тяжко. З 1992 по 1994 роки був безкоштовний проїзд, місто нічого фактично не давало. Було навіть таке, що двері трамвая зав’язували мотузкою, тому що нічим було ремонтувати. На сидіннях був шматок фанери, але люди їздили, тому що їхати потрібно було і їм, і нам. Були й віялові відключення, тому що економія була така. Могли відключити будь-яку ділянку міста. І ми стоїмо, бо напруги немає. Пам'ятаю, як у 2000-х роках ми по 3 місяці не отримували зарплатню. Було так, що зібрали за день "виручку" і за табельними номерами хоч потроху, але видавали гроші, в пакетиках, копійками... А проїзд на той час був по 30 копійок», — говорить Ніна Кобяк.

За її словами, стало краще вже у 2000-х роках, коли почали оновлювати транспорт. Триває це й зараз. Місто закуповує трамваї з Німеччини, потім оновлює, фарбує, замінює сидіння, модернізує панель керування. Та й на підприємстві зазначають, що машинам хоч і по 20 років, але працюватимуть ще довго.
у Дніпрі випускають свої сучасні трамваї. Щоправда, їздять вони не у нас, а в Києві та Єгипті
Заначимо, що вагонів із нульовим пробігом у місті немає. Середній вік рухомого складу — 36 років. І це при тому, що у Дніпрі випускають свої сучасні трамваї. Щоправда, їздять вони потім не у нас, а в Києві та Єгипті. Та наші комунальники кажуть: на нові вагони не вистачає грошей. Та й колії до них ще не готові.

«Місто Дніпро має трамвайну колію — 172 км. У нас тільки 12 км ми бачимо в залізобетонній плиті, а решта шляху у нас знаходиться в шпалі, і він вимагає якогось апгрейду. Крім цього, один трамвай коштує 1,3 мільйона євро», — говорить заступник директора КП "Дніпровський електротранспорт" Володимир Сусленков.
Окрім електротранспорту, містяни користуються ще й автобусами, які, до речі, останні кілька років "убивають" маршрутки. Тобто на дорігах міста з 2019 року поступово замінюють "ГАЗелі" та Sprinter’и. Так, уже у 2021 році на міських маршрутах працюють більше 300 великих автобусів.

Поки одні обирають, на якому транспорті зручніше стояти у заторах, інші користуються самокатами. Віднедавна вони стали справжнім трендом у Дніпрі. Підходиш до вільного двоколісного, платиш за оренду і мчиш з вітерцем до потрібного місця.

Та найменше за всі роки незалежності дніпряни користувалися "річковим" трамваєм. Так, влітку 2019 року повністю перекрили Новий міст, аби закінчити капітальний ремонт. А щоб містяни мали змогу добиратися з лівого на правий берег і навпаки не тільки в об’їзд, міська влада організувала рух "річних" трамваїв. Це були теплоходи, які безкоштовно перевозили людей. Але такий транспорт проіснував лише пару місяців, бо після відкриття переправи в ньому відпала потреба.

А ще останні кілька років говорили про Hyperloop. Дніпро мав стати тестовим майданчиком із впровадження транспорту п'ятого покоління. А реалізувати амбітний проєкт Ілона Маска хотіли за 5–10 років. Але через 1,5 року від будівництва високошвидкісних поїздів відмовилися, вважаючи ідею, м'яко кажучи, абсурдною. Але хто знає, що чекатиме на нас далі? Та який транспорт з’явиться на околицях міста? Це тільки перші 30 років незалежності. А що буде далі — подивимось.

ТРАНСПОРТ / НЕЗАЛЕЖНІСТЬ. НАШІ 30