До того, як Україна стала незалежною, у Дніпропетровській області працював лише один телеканал — 51-й. Він розпочав свою роботу в 1958 році і був єдиним аж до 1991-го — тоді з’явилася 34-ка. Журналісти у радянському союзі працювали в інтересах вищої влади, тому настання нової епохи поклало початок експериментам. Саме тоді студенти й досвідчені телевізійники стали створювати нові жанри, а тексти — набувати нових смислів.

Першим муніципальним телеканалом в Україні стала дніпропетровська 34-ка. Ініціював її створення журналіст Євген Надіон.

«До цього я 7 років пропрацював на державному телебаченні, і пройшов шлях до головного редактора. Особливо в останні роки я розумів, що рівень інформаційної роботи на державному телебаченні не дає телеглядачу можливості побачити те, чого він потребує. Моєю мрією було створити програму, яка працювала б "сьогодні на сьогодні"», — розповів колишній генеральний директор 34 телеканалу.

Так з’явилася програма "Бліц-факт". Це були короткі випуски новин хронометражем по 10 хвилин. У той час робота журналістів була набагато складнішою, ніж зараз. Камери — набагато більшими та важчими, матеріал — на одній касеті, з якою доводилось бігати по всьому телеканалу.

«Поки не з’явилися суфлери, ми писали текст на шпалерах. За камерою стояла журналістка і повільно, ручками, прокручувала рулон вверх або вниз», – згадала свою роботу на 34 телеканалі Юлія Вітвіцька.

Зараз вона — начальник управління інформаційної політики Дніпровської міської ради. Юлія Вітвіцька була однією з перших, хто працював на 34 телеканалі від самого відкриття.

Колишня кореспондентка розповідає, що на 34-ку приходила, як додому, — Євгену Надіону вдалося перетворити робочий колектив на справжню родину.

«34-ка — це моє життя, я провела тут дуже багато часу, ми чудово працювали нашою командою. Євген Едуардович Надіон навчив нас працювати і дружити. Колектив був нашою родиною», — поділилася Юлія Вітвіцька.

У такій атмосфері телеканал ріс і розвивався. З поступовим оновленням технічного оснащення випуски новин ставали все довшими, а програма телепередач — усе різноманітнішою.

«Команда 34-ки створила дуже багато авторських програм, які існують і зараз. Найголовніше, нам вдалося зробити ранкову програму "Ранок на 34 каналі". Вона йшла в будні дні по 2 години. Ці ефіри користувалися великою популярністю, у них були хороші рейтинги», — згадує Євген Надіон.

Поступово у Дніпрі почали з’являтися й інші телеканали. Головним конкурентом 34-ки Євген Надіон назвав 11-й. Спочатку це була гонка технічного оснащення.

«В основному ми конкурували з 11 каналом. Туди вклали багато коштів, це дозволило їм закупити хорошу техніку. Ми ж працювали на побутових камерах. Із часом 34-ка почала наздоганяти 11 канал, а згодом і обійшла», — розповів колишній гендиректор 34 телеканалу.

11 телеканал на арені дніпровського телебачення з’явився у 1994 році. Спочатку це була рекламна компанія "Собор", яка почала транслювати ролики на телеканалі "Інтер". Пізніше вона перетворилася на самостійне ЗМІ.

«Спочатку ми не вели мовлення вночі. Були новини, декілька передач, ранковий ефір. Програма була різноманітною, інше питання — наскільки це було професійно. Тоді ми думали, що працюємо на високому професійному рівні», — розповів генеральний директор 11 телеканалу Євген Педашенко.

Його заснували брати Наумові — Володимир та Олег. Євген Педашенко починав працювати на 11 телеканалі спеціалістом з комп’ютерного дизайну. До цього чоловік був ракетобудівником.

«Майже одразу я став технічним директором. У мене технічна спеціальність, я закінчив фізтех, як багато хто з телевізійників у той час. Тоді були такі часи, що якщо ти прикладаєш до чогось зусилля, все виходило», — згадує гендиректор 11-ки.

Через два роки після 11 телеканалу, у 1996-му, з’явився 9-й. Його колишня директорка, Ольга Владімірова, потрапила туди випадково, але залишилася більш ніж на 20 років.

«Я працювала у школі, взагалі не було в голові ніякого телебачення. Я була вчителькою, у мене була мрія: сіяти розумне, добре, вічне», – згадує колишня журналістка.

9 телеканал — це об’єднання телекомпаній КБ "Південне" та ІН-ТВ. Тоді майбутня генеральна директорка читала рекламні оголошення.

«Я саме випустила 11 клас, зрозуміла, що відірвала дітей від серця і що вдруге вже не зможу. Обирала між двома роботами — звільнилася зі школи і перейшла на 9 канал» — розповіла Ольга Владімірова.

Наприкінці 90-х – на початку 2000-х уже з’явилися випуски новин. Також на телеканалі запустили ранкову програму під назвою "Привет тебе, Днепр". Були спортивна та музична передачі.

Особливістю 9-ки є те, що телеканал має ліцензію віщання для діаспори. Тому там завжди була програма для євреїв Дніпра.

Ольга Владімірова стала працювати в кадрі, а згодом обійняла посаду головної редакторки. У 2012 році постало питання про зміну генерального директора. Колектив не хотів бачити у кріслі голови сторонню людину. Генеральною директоркою 9-ки Владімірова була до 2020 року.

На державному рівні телебачення переживало зміни та модифікації. Найвизначнішою подією став перехід на цифрове мовлення. Насправді цей процес розпочався не у 2018 році, коли вийшли відповідні постанови Кабінету Міністрів, а значно раніше.

«На початку 2000-х, коли Україна приєдналась до європейських стандартів, в угодах було написано, що ми маємо перейти на цифрове мовлення», — пояснила Олена Демченко, представниця нацради з питань телебачення і радіомовлення на Дніпропетровщині.

Першу постанову Кабмін прийняв 13 червня 2018 року. В ній ішлося про зміни у Плані використання радіочастотного ресурсу України. Говорилося про дати: 31 липня аналогове мовлення припинили у м. Києві й Кіровоградській області, 31 серпня — на всій території країни.

У постанові від 18 липня дозволили залишити аналогове мовлення у зоні ООС та на кордоні з Кримом.

Перед переходом на цифрове мовлення держава добряче підготувалася. Та це все одно стало проблемою для людей, які живуть там, де складніше інформувати населення.

«У маленьких населених пунктах люди часто не знали, що їм треба робити, звідки їм брати ці пристрої. Але багато хто навіть не усвідомлює, яке телебачення він бачить, тобто все відбувається в автоматичному режимі», — розповіла Олена Демченко.

Але для працівників телеканалів усе було не так легко: для них з’явилися мовні квоти. Це означає, що певний відсоток мовлення має бути українською. За невиконання вимог власники ЗМІ вимушені платити штрафи.

«Був лише один випадок, коли радіостанція не дотрималась мовних квот. Цей випадок стався не тому, що вони принципово не хотіли дотримуватися правил — просто прорахувалися» — згадує Олена Демченко.

На Дніпропетровщині залишилися тільки три маленькі телеканали, які не перейшли на цифрове мовлення. За бажанням вони можуть отримати відповідну ліцензію лише за 3 місяці.


Регіональне телебачення Дніпра було та залишається актуальним, адже порушує проблеми, яких не бачать національні ЗМІ. За 30 років телевізійне мовлення Дніпропетровщини змінилося: якість зображення та звуку стала кращою, а інформацію журналісти отримують та передають глядачам набагато швидше.

«Ми, як будь-який виробник контенту, прагнемо дивувати свого глядача, залучати та утримувати його. На жаль, тільки класичними методами зараз це зробити не вдається. Саме тому активний розвиток власних діджитальних ресурсів — один із пріоритетних напрямів для нас.
При цьому ми не збираємося здавати свої позиції і "в телевізорі". Ми прагнемо створити певний інформаційний оазис, у якому було б комфортно сучасному міському жителю», — розповіла Юлія Позігун, генеральна директорка 34 телеканалу.

Незмінним протягом 30 років залишається одне: істинним журналістом можна стати лише тоді, коли ти по-справжньому закохаєшся у цю професію.