Метро у Дніпрі: шлях у десятки років та світло у кінці тунелю
Навіщо і як: передумови проєкту
Рубіж 80-х років ХХ сторіччя місто Дніпро, а тоді ще Дніпропетровськ, зустріло, акурат перетнувши позначку в 1 мільйон жителів. Для міст Радянського Союзу це число було дуже важливим, а в чомусь навіть і вирішальним — саме один мільйон постійних жителів, за тодішніми нормами, давав місту право розпочати будівництво метрополітену.

Період з 1970-х до 1980-х років відзначився в Радянському Союзі бурхливим проєктуванням та будівництвом систем метро у багатьох містах країни, столицях республік: Ташкенті, Єревані та Мінську. В цей же час будувалося метро і в Харкові — вже друге в Україні. А у столиці — Києві — воно функціонувало ще з 1960 року.
Ідея впровадження інноваційного виду транспорту захопила думки місцевої влади, архітекторів та містобудівників.
Дніпро, який завжди славився своїм майже столичним поглядом на життя, однозначно не міг залишитися осторонь. Ідея впровадження інноваційного виду транспорту захопила думки місцевої влади, архітекторів та містобудівників.

«Аналіз показує, що наземний транспорт не в змозі забезпечити пасажирські перевезення», — писав у журналі "Метрострой" головний інженер проєкту Кисельов.

Стаття вийшла у 5-му номері за 1980 рік. Перший проєкт включав у себе 4 лінії, одна з яких проходила правим берегом, друга — лівим, а дві інші з’єднували їх між собою.
Місто Дніпро 1980-ті
Фото: Володимир Рязанов
Джерело: artkostyuk.com
За легендою, яка втім цілком може бути схожа на правду, грандіозний проєкт отримав шанс на втілення під час візиту до міста Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, який мав майже родинні зв’язки з Дніпром, оскільки сам походив із теперішнього Кам’янського. Значною мірою також посприяв проєкту ще один впливовий земляк — Перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький.
Офіційною версією будівництва метрополітену у Дніпрі став стратегічний чинник.
Офіційною версією будівництва метрополітену у Дніпрі став стратегічний чинник. У той час системи метро вважалися об’єктами цивільної оборони. Тодішній Дніпропетровськ був закритим для іноземців через надсекретне ракетне виробництво на "Південмаші" і, на думку тодішньої влади, потребував подібної інфраструктури для захисту населення від атомних ударів імовірного противника. Адже не забуваємо: за вікном рубіж 80-х, і у світі в розпалі Холодна війна.
Брежнєв та Лазаренко: як народжувалося дніпровське метро?
Реалізація метро у Дніпрі стартувала 20 лютого 1981 року з урочистої закладки ствола № 4, через який пізніше було збудовано станцію "Заводська". Об’єкт одразу отримав найвищий державний пріоритет, його було включено до списку найважливіших будівництв.
Закладка ствола № 4
Фото: Віктор Грабовський
Джерело: artkostyuk.com
Переломним моментом у втіленні проєкту стала смерть Леоніда Брежнєва у листопаді 1982 року. Якщо спочатку планувалося відкрити метрополітен до 1990 року, то після кончини відомого земляка одразу з’явилося багато перепон. Значна частина з них була економічного плану.

Офіційна влада пояснювала затримки у будівництві складністю проходки гранітних порід і наявністю підземних вод та пливунів. Проте згодом почалися розмови навіть про те, що метро добудовувати взагалі не варто — це, мовляв, "дурна та дороговартісна задумка".

У 1988 році Дніпро відвідав тодішній генсек Михайло Горбачов, який обіцяв розібратися у питанні, але це майже нічого не змінило.
Важливий проєкт взяв під свій контроль ще один впливовий земляк — тодішній голова Дніпропетровської обласної ради Павло Лазаренко.
З мертвої точки ситуація зрушила лише на початку 1995 року, вже за часів незалежної України. Важливий проєкт узяв під свій контроль ще один впливовий земляк — тодішній голова Дніпропетровської обласної ради Павло Лазаренко. Державою на той момент керував другий президент — Леонід Кучма, місто і місце походження якого теж ні для кого не є таємницею.

Навчені гірким досвідом, дніпряни спочатку не повірили новим обіцянкам влади, але дарма. Павло Іванович насправді взяв контроль у свої руки та поставив амбітне завдання: незважаючи на надважку економічну ситуацію, добудувати метро до кінця 1995 року.

До реалізації долучилося, без перебільшення, все місто. У вересні Дніпропетровськ відвідав Леонід Кучма, зауваживши значний прогрес у роботі, а вже 29 грудня 1995 року сталася ця дійсно епохальна подія — метро у Дніпрі поїхало.
29 грудня 1995 року сталася ця дійсно епохальна подія — метро у Дніпрі поїхало.
З одного боку, для містян це був найдорожчий і, до того ж, не надто функціональний "новорічний подарунок", але при цьому, він дав дніпрянам та всій Україні надію на краще. Мовляв, якщо ми в такі важкі часи "витягли" цей проєкт, то і всі інші труднощі обов’язково здолаємо.
Від вокзалу до собору: етапи великого будівництва
Відтоді, починаючи з далекого вже 1995 року, дніпряни невпинно чекають на добудову метрополітену. Як транспорт, він актуальний наразі лише для кількох мікрорайонів, але як символ — важливий для кожного містянина.

Грандіозна недобудова вже стала своєрідним символом центру міста та ключової магістралі — проспекту Дмитра Яворницького. В багатьох місцях його перегороджено будівельними майданчиками, які, хоч і закриті стилізованими парканами, краси та зручності головній артерії, на жаль, не додають.
Розмови про подальший розвиток проєкту та доведення лінії метро до пам’ятника Слави велися протягом усього цього періоду. Кожна владна команда, як центрального, так і місцевого рівня робила певні заяви щодо Дніпровського метрополітену.

Попри те, що певна робота під землею проводилася постійно, багато років усе залишалося в майже первинному стані. Примітною датою стало 19 жовтня 2011 року, коли метрополітен передали до комунальної власності.

А вже у 2015-му почали розвиватися події, які безпосередньо впливають на довгоочікувану добудову 2-ї черги і подальший перспективний розвиток мережі. Ще у 2013 році Верховна Рада ратифікувала кредитну угоду між Європейським банком реконструкції та розвитку і Україною, призначену для завершення будівництва метрополітену у Дніпрі. Долучився до фінансування і Європейський інвестиційний банк.

Та насправді активно справа зрушила з мертвої точки лише за три роки — у 2016-му. Саме тоді було проведено тендер для обрання підрядника, який таки добудує три станції другої черги — "Театральну", "Центральну" та "Музейну". Між собою змагалися компанії з України, Італії, Китаю та Туреччини. Перемогла у конкурентній боротьбі саме остання —"Limak".

Кінцевий термін здачі метрополітену корегувався через низку суттєвих причин. Станом на зараз названо дату — 2024 рік. Та головне одне — в тунелях та на стволах знову закипіла робота.

Наразі там активно йде проходка. Зовсім нещодавно, весною цього, 2021, року, під землею відбулася ще одна значна подія — збійка тунелів біля станції "Театральної". Тепер лінія вже сягає її посадкової платформи — і роботи не зупиняються. Це дає містянам небезпідставну надію, що цього разу роботи буде нарешті закінчено, і Дніпро все ж таки втілить цей довгоочікуваний і, без перебільшення, вистражданий інфраструктурний проєкт.
Сміливі мрії та реальні перспективи
Радянському часу були властиві амбітні цілі, які, втім, не завжди втілювалися у життя. Зараз же кожен житель Дніпра чудово розуміє, що про реалізацію проєкту з чотирма лініями метрополітену в нашому місті годі й казати.

У цьому є логіка: метро — надзвичайно дорогий у будівництві та обслуговуванні вид транспорту, і навіть не у кожному місті він є доречним. Для такого масштабного проєкту потрібне просто-таки залізобетонне обґрунтування і, звісно ж, дуже велике фінансування. Надзвичайно велике. За численними обрахунками, міський пасажиропотік Дніпра не потребує аж такої кількості ліній і станцій і може цілком обходитися наземним транспортом, який є в рази дешевшим для держави.

Проте деякі перспективи є й у Дніпровського метрополітену. Наразі у місті ведуться проєктні роботи вже над наступною чергою — ділянкою від Історичного музею до Південного вокзалу з виходом до житлового масиву "Перемога-1".
Є у планах і подальше продовження першої та поки єдиної лінії — через Перемогу в бік масиву "Тополя", а також будівництво станцій "Парус" та "Парус-2". Та наразі це видається лише далекосяжними мріями. Можливо, все тому, що дніпряни звикли до "вічного" будівництва метро і навіть не можуть уявити собі таку перспективу.

Час покаже, яким зрештою стане метрополітен у Дніпрі. Варто зазначити одне: зараз як ніколи у міста з’явилася реальна надія на те, що вже в осяжному майбутньому цей вид транспорту перетвориться із теперішньої "демо-версії" на повноцінний засіб пересування.

Тож на цьому не закінчуємо і поставимо лише три крапки — далі буде… Обов’язково буде!
МЕТРО / НЕЗАЛЕЖНІСТЬ. НАШІ 30